Я по Смілі та їй подібним gark.diary.ru/p216643682.htm не усе дописав.

Зважаючи на вказане вище, зрозуміло, що будь яке ТКЕ має великі борги за енергоресурси та деяку заборгованість споживачів (у т.ч. промисловості).
Причому борги за тепло – практично мертві, оскільки хто може платити – платить, хто не може – то й ти практично нічого з ними не зробиш (навіть з госпрозрахунковими підприємствами).
І ось попереду опалювальний період. Газовики вимагають або розрахунків, або таких гарантій, що гарантували б 100% розрахунки.
Коштів нема, гарантій нема. Що робити?
Створюється нове підприємство. Як? Просто.
Теплові мережі – це комунальна власність. Підприємство ТКЕ – це або комунальне, або приватне. Але володіє воно – стілець, комп’ютер, телефон . Усе стареньке. (звичайно, я дуже загрублюю ситуацію, але загальна тенденція така).
Відбувається міська рада, на якій комунальне майно передається новоствореному підприємству з постачання теплової енергії. Усі співробітники туди швидко переводяться.
І ось таке новоутворене підприємство приходить до газовиків і говорить: «Хочу укласти договір на постачання газу!».
На запитання: «А хто буде розраховуватись за старе підприємство?», у відповідь йде: «не єбе! Це не ми, ми білі та пухнасті!».
Щоб зрозуміли були суми – за 2018 рік (десь з місяць тому інформацію зустрічав) борг підприємств ТКЕ зріз з 21 000 000 000 грн. до 26 000 000 000 грн.
Тобто. На ці 26 ярдів «Нафтогаз» був повинен звідкілясь взяти кошти. Звідки? Наприклад, з коштів за транзит газу (тобто не вкладався в ремонт та розвиток інфраструктури), або закладав майно, або якісь облігації продавав, або безпосередньо від держави кошти отримував.
Але. Це усе кошти усіх громадян України. Тобто беремо ці 26 ярдів, поділимо на 45 (або 40 , як рахувати) млн. українців, і отримаємо 580-650 грн., які кожен українець сплатив за споживачів тепла в Україні. Будь-який українець – новонароджений, похилого вику, працюючий , безробітний або інвалід. Тому що ці кошти можливо було б направити на щось інше, але ними розрахувались за чиїсь борги, або небажання сплачувати за тепло, або за небажання розібратись з тарифоутворенням.

І ось така хуєтень не лише з розрахунками за тепло.
Газ для населення нижче собівартості? Отримуємо проколи через ВАТи з газопостачання та газифікації, незрозуміле нарахування, споживання газу для населення госпрозрахунковими (тобто корупція), відсутність лічильників на газ (тобто споживання газу за нормами – куди різниця? Не ваша справа! Кому треба – розберуться!) . І борги, борги, борги.
Брав кредит за курсом 8 у.е., отримав підвищення курсу, але бажаєш повертати кредит по курсу 8, а різницю нехай держава компенсує? Держава – це кожен громадянин. Тобто ці хитрожопи, придбали собі житло або транспорт (що будуть продавати за у.е. по курсу 26), кредит оформлювали в у.е., бо там були низки відсотки, а ось ризик курсової різниці при поверненні враховувати не бажають – нехай їм сплатить кожен українець. І це прокатило.
Те ж саме з євробляхами. Старі машини – це стара машина. Так, в нас машини їздять й по 20 та 30 років. Але екологічні норми від цього краще не стають. Так, зараз нам на це начхати – є проблеми більш важливі. Але коли ми отримуємо зростання захворювань на рак… Думати буде пізно.
Крім того, так, держава обкладає будь який транспорт податками. Бо державі потрібні кошти. На усе. Дорожня інфраструктура. Соціальна інфраструктура. Лікарні. Пенсії. На усе треба кошти. Звідкіля їх брати? За замовчуванням – ті , хто мають транспорт, мають кошти. І тому з них ці кошти можливо отримати. І тому у вартості бензину вартість нафти все менше і менше. Бо контролювати реалізацію нафти реально (хоча мабуть ті, хто там працюють дуже сильно посміхнуться). І ось такі євробляхери бажають показувати усім свою крутизну, але не бажають сплачувати державі (простіше – хочуть жити на халяву).
Так, можна говорить про не цільове або неефективне використання коштів. І ось такі мітинги (щодо контролю, прозорості, звітності та інше) я б підтримав. Але не бажання жити на халяву.

Підсумовючі.
Як говорить Потапенко: «Будування держави – це важка праця, після праці» (с).
Бажаєш добра своїй державі? Знай законодавство та вмій його застосовувати.
Будь-які не монетезовані та не конкретезовані пільги – це зло, яке породжує зловживання і неефективність.
А ось коли кожна людина розуміє, скільки вона вклала сил, що за це отримала і на що їй вистачило отриманого… ось тоді ми й прийдемо до: «Нема представництва – нема податків» (с).