1. Коли він розповідає про досягнення СРСР у частині випуску техніки (магнітофони) Він забуває сказати, що за великим рахунком, то були копії закордонної техніки або зворотній інжиніринг на технологічній базі СРСР. Тобто не самостійно вигадали («цап-царапнули»), гірше і суттєво пізніше.
Теж саме стосується усієї електроніки, особливо персональної комп’ютерної техніки. Ну не було у СРСР попиту на таку техніку, оскільки вона дорога і в СРСР відсутній зворотній зв’язок. Що я маю на увазі? Підприємства впроваджують техніку на підприємствах – є навчання фахівців, є магазини з продажу - люди купують техніку для себе, тобто збільшується кількість досвідчених користувачів – збільшення реалізації призводить до зменшенню цін, збільшення користувачів дозволяє більше впроваджувати на виробництві … і т.д.
В СРСР не можливо створити магазини з продажу та обслуговування, а бідність населення така, що придбати комп’ютер це неймовірно недоцільна витрата.
Схоже ситуація з автотранспортом. У «Останнього капіталісту» було відео про автотранспорт в Україні, здається ось воно:
Дорого і погано: як захист автопрому залишив українців без автівок
Схожа (точніше набагато гірша) ситуація у СРСР – там усе поглиблюється бідністю населення, постійною пропагандою «поганого мещанства», неможливості наявності приватного капіталу. А бюрократична машина СРСР розраховує п’ятирічними планами і вкрай незграбна.
2. Щодо можливості «відродження СРСР». Алексашенко зауважував, що він мислить логічно. Так ось – на московії тиранія, яка мислить іншими пріоритетами, у т.ч. керується гаслом: «А за ценой не постоим! Ведь нам нужна …» (с), за якими економічна доцільність ну аж ніяк не першочергова (та й людські життя власного населення особливо не турбують, а уж сусідів тим паче). І якщо вони вважають що треба зробити СРСР 2.0. вони його будуть відроджувати.