Хочешь изменить мир — начни с себя!
Щодо відео інтерв’ю Алексашенко «100 лет СССР: история успеха или история катастрофы? Стрим Сергея Алексашенко» www.youtube.com/watch?v=82R0jDQ3wTM в мене є щонайменше 2 зауваження.
1. Коли він розповідає про досягнення СРСР у частині випуску техніки (магнітофони) Він забуває сказати, що за великим рахунком, то були копії закордонної техніки або зворотній інжиніринг на технологічній базі СРСР. Тобто не самостійно вигадали («цап-царапнули»), гірше і суттєво пізніше.
Теж саме стосується усієї електроніки, особливо персональної комп’ютерної техніки. Ну не було у СРСР попиту на таку техніку, оскільки вона дорога і в СРСР відсутній зворотній зв’язок. Що я маю на увазі? Підприємства впроваджують техніку на підприємствах – є навчання фахівців, є магазини з продажу - люди купують техніку для себе, тобто збільшується кількість досвідчених користувачів – збільшення реалізації призводить до зменшенню цін, збільшення користувачів дозволяє більше впроваджувати на виробництві … і т.д.
В СРСР не можливо створити магазини з продажу та обслуговування, а бідність населення така, що придбати комп’ютер це неймовірно недоцільна витрата.
Схоже ситуація з автотранспортом. У «Останнього капіталісту» було відео про автотранспорт в Україні, здається ось воно:
Дорого і погано: як захист автопрому залишив українців без автівок
Схожа (точніше набагато гірша) ситуація у СРСР – там усе поглиблюється бідністю населення, постійною пропагандою «поганого мещанства», неможливості наявності приватного капіталу. А бюрократична машина СРСР розраховує п’ятирічними планами і вкрай незграбна.
2. Щодо можливості «відродження СРСР». Алексашенко зауважував, що він мислить логічно. Так ось – на московії тиранія, яка мислить іншими пріоритетами, у т.ч. керується гаслом: «А за ценой не постоим! Ведь нам нужна …» (с), за якими економічна доцільність ну аж ніяк не першочергова (та й людські життя власного населення особливо не турбують, а уж сусідів тим паче). І якщо вони вважають що треба зробити СРСР 2.0. вони його будуть відроджувати.
1. Коли він розповідає про досягнення СРСР у частині випуску техніки (магнітофони) Він забуває сказати, що за великим рахунком, то були копії закордонної техніки або зворотній інжиніринг на технологічній базі СРСР. Тобто не самостійно вигадали («цап-царапнули»), гірше і суттєво пізніше.
Теж саме стосується усієї електроніки, особливо персональної комп’ютерної техніки. Ну не було у СРСР попиту на таку техніку, оскільки вона дорога і в СРСР відсутній зворотній зв’язок. Що я маю на увазі? Підприємства впроваджують техніку на підприємствах – є навчання фахівців, є магазини з продажу - люди купують техніку для себе, тобто збільшується кількість досвідчених користувачів – збільшення реалізації призводить до зменшенню цін, збільшення користувачів дозволяє більше впроваджувати на виробництві … і т.д.
В СРСР не можливо створити магазини з продажу та обслуговування, а бідність населення така, що придбати комп’ютер це неймовірно недоцільна витрата.
Схоже ситуація з автотранспортом. У «Останнього капіталісту» було відео про автотранспорт в Україні, здається ось воно:
Дорого і погано: як захист автопрому залишив українців без автівок
Схожа (точніше набагато гірша) ситуація у СРСР – там усе поглиблюється бідністю населення, постійною пропагандою «поганого мещанства», неможливості наявності приватного капіталу. А бюрократична машина СРСР розраховує п’ятирічними планами і вкрай незграбна.
2. Щодо можливості «відродження СРСР». Алексашенко зауважував, що він мислить логічно. Так ось – на московії тиранія, яка мислить іншими пріоритетами, у т.ч. керується гаслом: «А за ценой не постоим! Ведь нам нужна …» (с), за якими економічна доцільність ну аж ніяк не першочергова (та й людські життя власного населення особливо не турбують, а уж сусідів тим паче). І якщо вони вважають що треба зробити СРСР 2.0. вони його будуть відроджувати.
Лютий довів не тільки те що машина необхідна, а й те що необхідні інші дороги що мають вмющувати хоча б ті машин що вже є зараз!
В нас перши три дні була пробка. Люди на машинах не могли виїхати.
Тож, окрім суто економічних питань, тут виникають питання глобально-архітектурні...
Так, я пам`ятаю.
Так, щоб втекти з небезпечної зони краще туди не потрапляти. Або виїзджати на мотоциклі або велосипеді. Якщо є мали діти або люди похилого віку - ніяк.
виникають питання глобально-архітектурні,
Так, згоден.
Це питання не розглянуто у відео (і я про нього не думав). Але як автовласник з ним стикаюсь постійно.
І так, це ще одне складне питання (які так полюбляє задавати Луганський), яке треба вирішувати (навіть під час війни) .
Точніше зрозуміло, що тут треба діяти по декількох напрямках, що включає і децентралізацію (тобто щоб не все в державі було зосереджено у одному столичному місті), і розвиток громадського транспорту, і тиск на автомобілістів (наприклад, наявність парко-міста або гаражу перед придбанням авто).
І взагалі дороги - то якась наша неймовірна проблема. Іх лагодять двічі на рік в одних й тих самих місцях і вже через місяць там такі самі ушкодження...
Є вирішення - вимога до ремонтувальників, що найближчі 3-5 років увесь ремонт за їх кошт. А укладання з дорожніми фірмами-одноденками - уголовна відповідальність для підписанту.
Це тільки посилить бюрократію. Ну, буде він вимушенай придбати гараж десь в іншому кінці міста, чи навіть в області. Бо в його районі гаражів немає зовсім. Тільки щоб було для дозволу.
Та що там гаражі?..
Наші друзі — автомобілісти з двома маленькими дітьми. Спершу намагались виїхати, простояли кілька годин в пробці біля дому и повернулися.
Виїхати змогли тільки через тиждень, здається... (В мене взагалі погано з почуттям часу, а під постійними обстрілами було ще гірше)
Хвала ЗСУ що місто утримали.
Є вирішення - вимога до ремонтувальників, що найближчі 3-5 років увесь ремонт за їх кошт. А укладання з дорожніми фірмами-одноденками - уголовна відповідальність для підписанту.
Виглядає добре. Може спрацювати. Хоча і тут може бути інший бік медалі...
Підвищення вартості ремонту?
"Одноденні"-фірми?
Шкідливі матеріали для природи та підроблені екологічні сертифікати?
Це я так фантазую.
Але щоб такого не було - треба вивчати досвід іностранних держав.
Хоча найголовніші ліки - небайдужість місцевих та їхня можливість змінювати оточення.
Бо усі фірми колись бувають новими. І якась частина з них дійсно не витримує конкуренції.
Тут як із досвідом роботи: коли не беруть без досвіду, а де його взяти якщо без досвіду не беруть.
Ну, я на цій сфері не знаюся. Але як починаю думати, то одне питання тягне за собою інше, те - ще інше, і так далі...